Цього разу у проекті Відділення НОК України у Львівській області «Відверто з #lvivNOC», поспілкувались із Анастасією Горловою - Майстром спорту міжнародного класу, неодноразовою чемпіонкою та призеркою Чемпіонату України, чемпіонкою Європи, бронзовою призеркою Чемпіонату світу.
Привіт, Анастасіє! Розкажіть нам, будь ласка, де ви зараз перебуваєте.
Привіт! Зараз я в Туреччині на зборах. Ми тут сидимо цілу зиму тому, що тут відкрита вода, а в Україні дуже мало місць, де зараз є змога тренуватися. Діти, юніори та молодіжна збірна зараз сидять у Львівській області в Добротворі. Там є теплий канал, де вони тренуються. А ми тут в теплі сидимо зараз.
Як у вас відбуваються тренувальні збори?
Ми тренуємося 2-3 рази на день. Зараз в нас активна підготовка до Кубку України, на якому будуть відбирати склад команди для підготовки на Олімпійські Ігри. Ще місяць і 8 квітня в нас в Дніпрі будуть ці змагання.
Тренування у вас повністю на воді чи бувають різні, змішані?
У нас в основному 1-2 тренування на день - на воді, а третє - зазвичай в залі. Це ми зазвичай качаємось, «робимо штангу», якісь вправи з власною вагою, інколи бігаємо, качаємо прес. Тобто розвиваємось всесторонньо.
Так, у вас такий вид спорту, що, мабуть, руки мають бути дуже сильними ?
Ні, всі так думають, що ми веслуємо руками. Насправді руками ми тільки передаємо імпульси, а так, ми працюємо спиною, поясницею, ногами. Тобто нам потрібно, щоб повністю все тіло було сильним. Взимку ми деколи тренуємося на лижах, їздимо на лижні збори, але не на гірські, а саме на бігові. Інколи ігрові види спорту застосовуємо - баскетбол, футбол. Тобто в нашій підготовці задіємо дуже багато різних видів спорту.
Ви випробували стільки видів спорту і чому саме зупинилися на веслуванні?
Насправді, це цікава історія. В мене дідо - тренер з веслового слалому - це спуск по воротах на гірських річках. Коли ж мені було 10 років, він мене відправив в Наварію у Львівській області, де ми маємо школу веслування, щоб я просто навчилася правильно тримати весло в руках і щоб мене трохи навчили техніки. Ось так я там і залишилась. В мене все почало виходити, вже деколи мене навіть не відпускали на слалом. Ну і так досі треную техніку (посміхається). Як першого разу я прийшла на тренування, з того часу так і жодного тренування в житті я не пропустила без поважної причини. Не було ще такого, щоб я просто не пішла.
Яка періодичність тренувань у вас?
Почну з річного циклу: 11 місяців - це тренування, між якими бувають змагання, і 1 місяць в році у нас відпустка, після основних останніх змагань. В місяць - це 3 тижні збори і тиждень відпочинку. Хтось цей тиждень відпочиває повністю, хтось якісь легкі заняття для себе робить.
Чи не буває у вас такого бажання, коли дуже хочеться піти кудись на дні народження, свята, погуляти, а вам потрібно бути на зборах?
Та звісно хочеться! Ми і свої дні народження святкуємо на зборах. Одного разу навіть було таке, що Новий рік на зборах святкували. Це теж є такий свій «прикол», бо командою не завжди вдасться так зібратись, а тут всі разом. Цікаво!
Тоді, мабуть, атмосфера в команді має бути якоюсь такою, дружною дуже, особливою.
Звичайно, ми всі між собою спілкуємось. Хтось між собою - друзі, хтось - вороги, але коли зустрічаємось за загальним столом, то всі між собою нормально ладнаємо.
А вороги - це між собою в житті чи швидше на спортивній арені?
Це скоріше на спортивній арені. В нас навіть нема такого, як «бабовщина, дідовщина».
Це добре! Під час пандемії дуже багато видів спорту, можна сказати, просто зупинилися. Як у вас було із тренувальним та змагальним процесами?
Все дуже погано. Не так погано, як у плавців, бо їм останнім дозволили плавати в басейнах, але також у нас були заборони, не дивлячись навіть на те, що наш вид спорту - на свіжому повітрі, дистанція між човнами велика, бо тільки весло має більше двох метрів в довжину! Все одно я чула, що заклеювали елінги (місце, де зберігаємо човни на вулиці) і не дозволяли виходити. Тобто повністю забороняли нам тренуватись.
А коли вже відновилися повноцінні тренування?
Це було за місяць до Чемпіонату України. Десь приблизно в червні, точно не згадаю.
А після Чемпіонату України були більш серйозні змагання?
Особисто в мене не було, тому що я, можна сказати, цей Чемпіонат України дуже погано прозмагалась. На карантині просто себе запустила, не буду цього приховувати. Тобто я і вагу набрала, і тренувалася так, в півсили. Тому вважаю, що Чемпіонат України пройшов в мене просто, як тренувальний, в мене навіть мандражу не було. Відповідно, я цього року так нікуди і не потрапила. Але команда їздила на Кубок світу і досить непогано там виступили. А я їздила ще на командний Чемпіонат України. Там вже трохи золотих медальок назбирала (посміхається).
Ви кажете, що запустили себе трохи на карантині. А як у вас взагалі з харчуванням. Дуже стежите за цим, за вагою чи все-таки дозволяєте собі час від часу поїсти всього, чого хочеться?
Я взагалі себе не обмежую. Єдине, що цього літа перестала вживати м’ясо. Яйця, молоко - я їм, а от суто м’ясо - курку, телятину,свинину - я перестала вживати і тепер себе краще почуваю. А загалом, можу собі і солодке дозволити, і кока-колу інколи можу випити. Тобто таких суворих заборон я на себе не накладаю.
А чому відмовились від м’яса?
Я захотіла спробувати. В мене одразу стало чистіше обличчя, я схудла і почала себе якось легше почувати. Мені зараз подобається цей стан. І я не те, щоб відмовилась від нього назавжди. Для мене це поки що експеримент. Коли відчую, що я хочу м’ясо, то попробую. Але поки що ще не було такого. Хоча ні,в перший місяць, напевне, хотілося бульйону курячого, потім сала (в нас є таке легендарне волинське сало, яке хлопці привозять) (посміхається).
Я підозрюю,що ви просто не знаєте смаку чи запаху печених ребер з львівської «Реберні під Арсеналом», якщо так легко змогли відмовитись від м’яса))
Оо, я багато разів їх їла, це дуже смачно. Пам’ятаю цей смак! Але, якщо чесно, не хочеться. При тому, що я завжди була дуже м’ясоїдом. Але якось так вирішила, що поки що пробую так і, до речі, знайшла для себе дуже багато нових смаків. Наприклад, баклажанів я ніколи не їла, а тепер їм, багато видів риби спробувала. Мені подобається.
А щось з екзотичного любите?
Та ні, я з нашою українською кухнею нормально. Вареники з картоплею люблю (посміхається).
А зараз на зборах вам готують їсти чи, можливо, ви самі собі готуєте?
В нас тут звичайний ресторан, шведський стіл. Тобто кожен приходить і набирає собі, що хоче. Є пасти, макарони, рис, деколи картопля, тушкована в духовці, багато видів риби, м’ясо, на яке я навіть не дивлюся (посміхається), салати, сири. Загалом є все, щоб нормально харчуватися.
Ще щодо тренувальних зборів: вам їх повністю забезпечують чи частину оплачуєте ви самі?
Міністерство нас забезпечує. І тренувальні збори, і виїзди на різні змагання також.
Тепер про ваші тріумфи. Ви - чемпіонка Європи, бронзова призерка Чемпіонату світу. Яка з цих медалей для вас є більш цінною?
Напевне, все-таки, бронзова медалька Чемпіонату світу. Тому, що рік перед цим, якраз тоді, коли я стала чемпіонкою Європи, ми приїхали на Чемпіонат світу повні сил і були готові заїжджати в призи. Але за декілька метрів до фінішу сталася біда і ми перевернулися. Тобто ми не фінішували. У фінішному протоколі ми були, але за місцями - просто ніякого залікового місця. Тому наступного року нам хотілося не просто фінішувати, а фінішувати з медаллю. Тому ця медаль - набагато цінніша. Ну але звісно, Чемпіонат Європи, ще й золото - це завжди дуже і дуже висока нагорода.
Чи отримуєте ви вже ліцензії на Олімпійські Ігри?
У нашої країни вже є 5 ліцензій. З 2019 року наші дівчата вже вибороли їх. Ці ліцензії не іменні і будуть розігруватись на Кубку та Чемпіонаті України. І ще, я точно не впевнена, але, здається, ще одну ліцензію для нашої країни можемо вибороти на ліцензійному Чемпіонаті Європи.
Гаразд, тепер про невдачі. Що вважаєте найбільшою поразкою для себе або таким найбільш курйозним моментом (не враховуючи того, що перевернулись на Чемпіонаті світу)?
Ось те, що ми перевернулись якраз і є моїм таким найбільшим фейлом і найбільш жахливим, що було в моєму спортивному житті. А окрім цього, це, мабуть, таки мої післякарантинні змагання. Я вважаю їх найгіршими, бо сама себе запустила і дуже за це себе картаю.
Ну то зараз вже потрібно трохи реабілітовуватися)
Сподіваюсь! Буде видно. Наперед не буду нічого загадувати, але побачимо вже на змаганнях.
Ще трохи про той переворот на Чемпіонаті світу. Що тоді все-таки трапилося?
Невідомо, що тоді трапилося. Це була дистанція 200 метрів. Вона дуже швидкісна. Ми її долаємо менше, ніж за 40 секунд. Рекорд у нас був 36 секунд. Ця траса досить темпова, тобто дуже високий темп самого веслування і щось пішло не так. Що саме - неможливо знати. Були версії, що там нам якийсь трос натягнули або ми в щось врізалися, але це просто неможливо. Там на цих доріжках нічого такого не буває.
Які перші думки виникали після цього?
Перша думка була, що ми встигли перетнути фінішну лінію і увійшли в залік. Але, на жаль, коли покрутили головами і побачили, що до нас їде рятувальний катер, то вже зрозуміли, що не фінішували. А ще «дуже весело» було, коли дивилися відео, де нас знімають, коли катер до нас під`їхав і рятувальник мене по голові гладить, пожалів мене (сміється).
Весело! Тепер наші читачі запитують, які 3 речі вам найбільше подобаються у Львові?
Це моє рідне місто і я обожнюю туди повертатися. Мені подобаються наші вузенькі вулички, колорит, як себе поводять мешканці міста. Загалом трьома речами я тут не обійдуся. Я просто люблю своє місто, своїх людей.
Що чи хто для вас є головним мотиватором?
Взагалі для мене слово мотивація - трохи незрозуміле. Що мене штовхає вперед? Це тільки моє бажання. Тому я не можу сказати, що мене хтось мотивував. Я передивляюсь, як тренуються чоловіча або жіноча байдарка з різних країн-лідерів. Дивлюся на них і щось для себе з цього беру корисне. Єдина мотивація для мене - це просто моє бажання. Я вважаю, що якщо людина не хоче, то її неможливо якось змотивувати.
Чи маєте ви якогось кумира у своєму виді спорту?
В нас є олімпійська чемпіонка Ліза Керрінгтон з Нової Зеландії. Вона поки що в нас непереможна. Виграє у всіх більше секунди, а це дуже багато в нашому виді спорту. Вона крута!
Як зазвичай боритеся зі стресом?
Навіть не знаю, що сказати. Ніяк. Я просто намагаюсь від нього якось абстрагуватися: слухаю музику, сиджу в соціальних мережах, спілкуюся з друзями, з рідними. Стараюсь просто його від себе відсторонити.
Чи є у вас якийсь такий своєрідний ритуал перед кожним змаганням?
Це швидше не ритуал, а така необхідність - обов’язково треба помити весло перед стартом. Тому, що воно може бути жирне, з потом, ще щось. Обов’язково милом відмити весло там, де ми його тримаємо.
Як рідні ставляться до вашого виду спорту?
Як я вже казала, мій дідусь - тренер, хоча з трошки іншого виду спорту. Мої мама з татом також в спорті познайомилися. Тому всі мене підтримують, вболівають і дуже добре ставляться до цього.
Як у вас на особистому фронті?
У мене є хлопець. Ми вже 7 років разом живемо. Ще не одружені. Він спортсмен. Зараз тут, разом зі мною на зборах в Туреччині.
Що побажали б 20-річній собі?
На карантині в 2020 році себе не запустити (сміється). А так, вважаю, що в мене в житті все йде поступово і навіть не знаю, що собі побажала б. Мені все подобається, я ні про що в житті не жалкую, тому скажу, що я просто молодець (посміхається).
А якою ви бачите себе через 10 років?
Сподіваюся, олімпійською чемпіонкою! Діти, собака, я, якась прекрасна робота (ще не думала яка, хоча мене часто питають). Займусь цими думками, коли закінчу кар’єру.
Спілкувалася Василина Чіх, ексклюзивно для Відділення НОК України у Львівській області
