Велика допомога від маленької дівчинки
9-річна дівчинка Марічка Вайло із фронтового села чекає батька-військового й, маючи важку хворобу, допомагає ЗСУ
Про це розповіли у 128-й окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді У дівчинки від народження ДЦП, їй важко координувати рухи, попри це вона плете з бісеру браслети робить обереги, продає, а гроші передає на ЗСУ. Марічка Вайло родом із с. Кам’янське на Запоріжжі. З перших днів повномасштабної війни дівчинка разом із родиною повинні були тікати в обласний центр, оскільки село фактично перебуває на лінії фронту й зруйноване вщент. Спеціальна загальноосвітня школа-інтернат, де вчилася дівчинка, розбита обстрілами російської артилерії, від будинку, в якому вона росла, теж мало що залишилося. Батько Марусі - кадровий військовий. «Марічку війна зачепила безпосередньо, - каже бабуся дівчинки пані Наталя, - дитині дуже болить, вона чекає тата. Тому запропонувала робити щось приємне для військових - виготовляти обереги, ниточки, сердечка. Коли виходимо в місто на прогулянку, Марічка побачить військового, то привітається »Слава Україні! «. А потім підійде й подарує оберіг зі словами: »Щоб Господь оберігав, і щоб ви повернулися додому живими й цілими«. Буває, бачимо, сидить військовий на лавці, змучений, видно, що з передової. І коли Марічка підходить, у його погляді читається - дитино, що тобі від мене треба? А коли чує: »Ми хочемо вам подякувати й подарувати оберіг, як міняються його очі! Внучка потім каже: «Ми ще одну людину порадували!» Дівчинка роздарувала близько сотні оберегів, відчула, що потрібна й робить добру справу. А коли чує від військових: «Ми заради вас воюємо», то обніме, а потім каже мені: «Татом пахне…» Для нас кожен військовий, як рідний".
Про це розповіли у 128-й окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді
У дівчинки від народження ДЦП, їй важко координувати рухи, попри це вона плете з бісеру браслети робить обереги, продає, а гроші передає на ЗСУ.
Марічка Вайло родом із с. Кам’янське на Запоріжжі. З перших днів повномасштабної війни дівчинка разом із родиною повинні були тікати в обласний центр, оскільки село фактично перебуває на лінії фронту й зруйноване вщент. Спеціальна загальноосвітня школа-інтернат, де вчилася дівчинка, розбита обстрілами російської артилерії, від будинку, в якому вона росла, теж мало що залишилося. Батько Марусі - кадровий військовий.
«Марічку війна зачепила безпосередньо, - каже бабуся дівчинки пані Наталя, - дитині дуже болить, вона чекає тата. Тому запропонувала робити щось приємне для військових - виготовляти обереги, ниточки, сердечка. Коли виходимо в місто на прогулянку, Марічка побачить військового, то привітається »Слава Україні! «. А потім підійде й подарує оберіг зі словами: »Щоб Господь оберігав, і щоб ви повернулися додому живими й цілими«. Буває, бачимо, сидить військовий на лавці, змучений, видно, що з передової. І коли Марічка підходить, у його погляді читається - дитино, що тобі від мене треба? А коли чує: »Ми хочемо вам подякувати й подарувати оберіг, як міняються його очі! Внучка потім каже: «Ми ще одну людину порадували!»
«Марічку війна зачепила безпосередньо, - каже бабуся дівчинки пані Наталя, - дитині дуже болить, вона чекає тата. Тому запропонувала робити щось приємне для військових - виготовляти обереги, ниточки, сердечка. Коли виходимо в місто на прогулянку, Марічка побачить військового, то привітається »Слава Україні! «. А потім підійде й подарує оберіг зі словами: »Щоб Господь оберігав, і щоб ви повернулися додому живими й цілими«. Буває, бачимо, сидить військовий на лавці, змучений, видно, що з передової. І коли Марічка підходить, у його погляді читається - дитино, що тобі від мене треба? А коли чує: »Ми хочемо вам подякувати й подарувати оберіг, як міняються його очі! Внучка потім каже: «Ми ще одну людину порадували!»
«Марічку війна зачепила безпосередньо, - каже бабуся дівчинки пані Наталя, - дитині дуже болить, вона чекає тата. Тому запропонувала робити щось приємне для військових - виготовляти обереги, ниточки, сердечка. Коли виходимо в місто на прогулянку, Марічка побачить військового, то привітається »Слава Україні! «. А потім підійде й подарує оберіг зі словами: »Щоб Господь оберігав, і щоб ви повернулися додому живими й цілими«. Буває, бачимо, сидить військовий на лавці, змучений, видно, що з передової. І коли Марічка підходить, у його погляді читається - дитино, що тобі від мене треба? А коли чує: »Ми хочемо вам подякувати й подарувати оберіг, як міняються його очі! Внучка потім каже: «Ми ще одну людину порадували!»
«Ми дізналися, що на нашому напрямку воює 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада, написали на її сторінку у фейсбуці, попросили про зустріч і передали подарунки - підписаний прапор України, обереги, малюнки, браслети, іконки, - продовжує бабуся. - Внучка й далі плете браслети й робить обереги, незважаючи на хворобу, не збирається зупинятися…»