Між селами Урож та Нагуєвичі, що на Дрогобиччині невідомі особи спалили капличку, збудовану в пам’ять про представників інтелігенції, розстріляних працівниками НКВС у 1941 році.
Про це з посиланням на допис письменниці Галини Пагутяк, передає Vartonews
«Між Нагуєвичами та Урожем є видолинок, де у 1941 році було розстріляно енкаведистами польську та українську інтелігенцію. Там стоїть хрест, а збоку маленька капличка, збудована в наші дні. Два тижні тому капличку було знову спалено», - написала Пагутяк.
Письменниця наголосила, що це сталось «у серці побожної Галичини, де щиро вірять, що за акт релігійного вандалізму на рід безбожника паде прокляття, а в нього самого всихають руки».
На її думку, капличку спалили місцеві на замовлення когось »дуже поважного». До того ж ані поліція, ані СБУ «не квапляться розслідувати злочин».
«Це не назвеш стиранням історичної пам’яті, бо такі випадки наруги над могилами жертв тоталітаризму навпаки привертають увагу і викликають обурення. Це - попередження і залякування. Мовляв, дивіться, що з вами буде, якщо війна прийде сюди. Живі будуть заздрити мертвим», - написала Пагутяк.
Водночас письменниця зауважила, що це трапилось не у великому місті, як Львів чи Тернопіль. Адже тоді б подія набула неабиякого розголосу.
«Досі навіть у бандерівських селах існує ідеологічне протистояння між нащадками тих, хто воював за Україну і тими, хто їх видавав і вбивав. Воно загострюється, коли ставлять пам’ятні таблиці і знаки репресованим і героям УПА, але вкрай рідко доходить до руйнування. Принаймні, раніше такого не було. Значить, вони відчули силу. Та й хто проти них піде? Старе та мале, бо інші як не поспивались, то повиїжджали», - переконана Пагутяк.
«А тепер уявіть, наскільки незахищені люди на Сході і Півдні, де вбивають навіть за українську мову, вся ворожа агентура живе в розкошах і при владі. Як зрештою і всюди. А продажна постколоніальна інтелігенція продовжує волати про примирення і позитивне мислення», - додала Галина Пагутяк.
Історична довідка: 1939 року у Дрогобичі функціонувало обласне управління НКВС разом зі слідчою тюрмою. За спогадами старожилів, у сад в’язниці ночами привозили тіла людей. На початку 1990-х там знайшли останки 486 осіб. Дослідники зазначають, що це тіла закатованих і розстріляних у 1939-1941 роках, але більшість людей загинули наприкінці червня 1941 року. Тоді радянські окупанти тікали з Західної України перед приходом німецьких військ.
Підставою для розстрілів стала директива народного комісара Держбезпеки СРСР Меркулова № 2445-М від 23 червня 1941 року. На ув’язнених у тюрмах західних областей України складали списки, за якими ті підлягали розстрілу за місцем їх утримання у зв’язку з початком війни з Німеччиною.
Розстрілювали не лише засуджених до вищої міри покарання, але і тих, хто перебував під слідством і не мав вироку суду.
За даними дослідників, з кінця червня до початку липня 1941 року у Дрогобичі стратили 1200 осіб. Масові розстріли ув’язнених працівники НКВД проводили і в інших містах Західної України. Жертвами стали понад 20 тисяч людей.